Успішні та незалежні by FOBERINI: Ольга Руднєва

1. Які перші кроки ви зробили у благодійній діяльності, і чи був момент, який найбільше вплинув на ваше становлення як лідера у цій сфері?

До роботи в благодійному фонді, мала можливість керувати власним бізнесом і попрацювати в Міністерстві охорони здоровʼя. Але коли доєдналася до фонду Олени Пінчук, зрозуміла, що нарешті на своєму місці. Робота з сенсом — це моє. Завжди розповідаю історію Кирила, який потребував надскладної операції на серці. Лікарі відмовлялися, бо мав купу супутніх захворювань. То була велика робота по збору коштів та підготовки лікарської команди. Памʼятаю, як прийшла до Кирила і спитала, чи він того хоче, чи дійсно готовий змінити своє життя. Бо наявність серцевого клапана — це заборона на наркотики, які стали причиною його стану. Він тоді дав мені слово, що ніколи не повернеться до наркотиків. Через півтора року Кирил помер. Я була єдиною людиною, в якої він попросив пробачення перед смертю, бо повернувся до наркотиків. То був визначальний момент: чи лишуся я в благодійності, бо смерть Кирила я сприйняла як власну поразку. Розуміння, що допомагати йому було моїм рішенням, а повернутися до наркотиків — його, і ніхто нікому нічого не винний, допомогло мені втриматися. Не всі історії будуть історіями успіху, не всі зусилля дадуть швидкий результат, але ти робив те, що мусиш.

2. Розкажіть про свій досвід навчання в США. Які головні уроки ви привезли з собою в Україну?

Я отримала грант на навчання в штатах, коли мені було 17. То було найкраще, що сталося зі мною. Америка навчила мене приймати самостійні рішення, вчитися та вірити в себе. Це моя база на все життя. Всім раджу отримати такий досвід, бо він є визначальним щодо того, ким ти хочеш бути і які тобі ресурси для цього потрібні.

3. Чи можете ви поділитися історією, яка найбільше вас вразила під час роботи в Superhumans Centre?

В мене щодня нові відкриття під час спілкування з суперами. З останніх: заходжу в центр, знаю, що один з наших пацієнтів вперше впав на протезах. Ми завжди вітаємо з першим падінням, бо це про подолання страху. Допоки боїшся впасти, не можеш впевнено піти. І ми окремо вчимо вставати, бо механіка вставання зовсім інша, коли маєш одну або дві кінцівки. Підходжу до Сашка і кажу: «Чула, Ви впали?». Він дивиться на мене з посмішкою і відповідає: «Я не впав. Я піднявся». Це моя улюблена історія тепер, бо вона про силу людини і про те, як ми ставимось до невдач. 

4. Що дає вам сили продовжувати роботу в складних умовах, коли здається, що ресурси вичерпуються?

Найбільший ресурс, який ми маємо — це ресурс всередині нас. Наш власний ресурс. Всі інші — похідні від нього. Допоки маємо внутрішній ресурс, всі інші підтягуються. Мій внутрішній ресурс поповнюється щоденними успіхами суперів, їх досягненнями, їх новими кроками. Я знаю, що ми робимо, для кого і для чого. Отже, втоми нема. Є бажання робити ще більше.

5. Як ви підтримуєте мотивацію та натхнення серед команди, яка працює з настільки складними і емоційно важкими завданнями?

В нас дуже вмотивована команда, яка обʼєднана навколо спільної цілі. Вони горять бажанням вчитися, опановувати нові технології, досягати кращих результатів. Разом з суперами ходять в гори, займаються спортом та готують їжу. Це все дуже підтримує. Звісно, є важкі випадки і важкі пацієнти, але ми тримаємось за позитивні історії, які є завжди.

6. Що б ви порадили собі, коли тільки починали свою кар'єру?

Дозволяти собі мріяти масштабно. Мені дуже пощастило з партнерами. Андрій Ставніцер, який є автором ідеї створення Superhumans Center, навчив мене не боятися завеликих цілей. Разом ми сміливіші і можемо зробити набагато більше.

7. Поділіться своїм рецептом успіху.

Правильні люди поряд. Бо правильні люди приведуть тебе в правильні місця. Завжди покладатися на себе. Великі задачі розподіляти на маленькі кроки. Мій тато називав це «їсти слона шматками». Безумовна та безперечна віра в те, що робиш. Бути в контексті часу. Робити те, що важливо зараз. Не боятися працювати з людьми, які розумніші та експертніші за тебе. Бо поряд з зірками завжди тягнешся до зірок.

8. Які традиції є у вашій родині?

В нас прийнято поважати вибір одне одного. Навіть якщо ти його не поділяєш. Це традиція свободи вибору. А ще традиція піклування про одне одного. Це про цінність родини і розуміння, що разом — ми сильніші.

9. Про яке майбутнє для України після перемоги ви мрієте?

Я мрію про країну, яка буде центром експертизи в наданні медичної допомоги при військовій травмі. Мрію про країну, яка стане лідером у військовій справі та новітніх технологіях. Мрію про розвиток ІТ. А ще дуже хочу, щоб ми відбудували наші міста, і вони стали максимально доступні для людей з інвалідністю, людей у віці та дітей. Іншими словами, я хочу щоб досвід війни перетворився в нашу силу. Хочу, щоб ми змогли інтегрувати наш біль і травми та навчилися жити один з одним. Вірю, що так і буде, бо вірю, що ця війна не за щось, а для чогось.